Jutro może być za późno. Czwarty panel dyskusyjny

Український варіант нижче

Jutro może być za późno – aktywistki na rzecz praw człowieka

Termin panelu: 30 października 2020 | godz. 18:00. Transmisja online: https://www.facebook.com/feminatywa/

Wszystkie spotkania festiwalu będą transmitowane online na profilu Feminatywy. Transmisja będzie tłumaczona na język migowy.

Polub nas na Facebooku i bądź na bieżąco: https://www.facebook.com/feminatywa/

Śledź nas na Instagramie: https://www.instagram.com/feminatywa_festival/

W panelu wezmą udział

• Tamila Taszewa | zastępczyni Stałego Przedstawicielstwa Prezydenta Ukrainy w Autonomicznej Republice Krym, aktywistka broniącą praw człowieka, założycielka i prezeska organizacji pozarządowej Crimea SOS, laureatka Polskiej Nagrody im. Sérgia Vieiry de Mello 2019
• Maja Staśko | aktywistka na rzecz praw kobiet, publicystka i krytyczka literacka, autorka książki „Gwałt to przecież komplement. Czym jest kultura gwałtu?”
• Jana Szostak | polska aktywistka, artystka intermedialna, finalistka Miss Polonii Wielkopolski. W swojej działalności artystycznej łączy wiele mediów, porusza się m.in. w obszarach performance, sztuki wideo, sztuki internetu.
• Moderacja panelu: Agnieszka Lichnerowicz |dziennikarka, reporterka Radia TOK FM, laureatka Nagrody PAP im. R. Kapuścińskiego
• Tłumaczki z języka ukraińskiego: Anna Ursulenko, Larysa Leshchenko
• Tłumaczka na język migowy: Aleksandra Szalek-Palmowska

Prawa człowieka w Polsce i w Ukrainie

Podczas czwartego spotkania w ramach polsko-ukraińskiej Feminatywy porozmawiamy o prawach człowieka zarówno w kontekście aktualnych problemów i wyzwań stojących przed naszymi krajami, jak i z perspektywy światowej. Jak wygląda ochrona praw kobiet, uchodźców, osób LGBT+, niepełnosprawnych w Polsce, a jak w Ukrainie? Co jest na świeczniku opinii publicznej oraz aktywistek i aktywistów broniących praw człowieka w Polsce, a co w Ukrainie? Czy nasze „lokalne” podwórka mają podobne oblicza?

Polska i Ukraina a wyzwania światowe

Czy dyskurs wewnątrzkrajowy przyćmiewa w naszych krajach wyzwania, które mają wymiar ponadnarodowy, takie jak zmiany klimatyczne, dostęp do wody, masowe migracje i kryzys uchodźczy, a także coraz silniejsze tendencje autokratyczne stanowiące zagrożenie dla państw demokratycznych? Czy kraj, w którym toczy się wojna może pozwolić sobie / powinien angażować się w pomoc humanitarną dla krajów globalnego Południa? W jakim zakresie i przy wsparciu jakich programów rządowych i pozarządowych Polska i Ukraina angażowały się w realizację Milenijnych Celów Rozwoju. Jakie narzędzia i formy nacisku są najskuteczniejsze w aktywizmie na rzecz praw człowieka?

Czy obrońca praw wykluczonych w Europie Środkowej ma twarz kobiety?

Chcielibyśmy zastanowić się także nad źródłem aktywizmu w naszych krajach – czemu i kiedy kobiety wychodzą na ulice oraz angażują się w działalność humanitarną, społeczną. Nie walczą tylko o „swoje” (jak np. o prawa decydowania o własnym ciele jak podczas polskich Czarnych protestów), lecz często stają w obronie innych wykluczonych. Czy można powiedzieć, że ruch na rzecz praw człowieka w Europie Środkowo-Wschodniej ma twarz kobiety? Co my – Polki i Ukrainki – możemy zrobić razem, dążąc do zapewnienia równego statusu kobiet i mężczyzn, poprawy stanu edukacji, ochrony środowiska naturalnego i budowania globalnego partnerstwa między narodami.

Biografie panelistek

Tamila Taszewa:

urodziła się w Uzbekistanie, w rodzinie wysiedlonych krymskich Tatarów; po upadku Związku Radzieckiego z całą rodziną wróciła na Krym. Absolwentka filologii krymskotatarskiej i wschodniej na Taurydzkim Uniwersytecie Państwowym. Pracowała jako konsultantka w gazecie „Avdet”, redaktorka pisma „Media-Krym”, a także managerka ds. PR w agencjach artystycznych i PR-owych. Od 2008 r. związana z polityką. Była analityczką partii Nasza Ukraina i konsultantką deputowanego do Rady Najwyższej Ukrainy, od 2019 r. pełni funkcję Zastępczyni Stałego Przedstawicielstwa Prezydenta Ukrainy w Autonomicznej Republice Krym. Działaczka na rzecz zachowania kultury i ochrony praw Tatarów krymskich. Jest założycielką organizacji „KrymSOS” sprzeciwiającej się nielegalnej okupacji Krymu przez Rosję, zajmującej się dokumentowaniem naruszeń praw człowieka na Półwyspie Krymskim, utrzymywaniem związków Krymu z Ukrainą kontynentalną, a także konsolidacją społeczeństwa ukraińskiego poprzez obronę praw i interesów osób wewnętrznie przesiedlonych i innych osób dotkniętych konfliktem zbrojnym we wschodniej Ukrainie i na Krymie.

Maja Staśko:

dziennikarka, scenarzystka, aktywistka. Autorka książki „Gwałt to przecież komplement. Czym jest kultura gwałtu?”. Na co dzień wspiera osoby po doświadczeniu przemocy. Jako dziennikarka związana m.in. z Krytyką Polityczną, „Ha!artem” i „Wakatem”.

Jana Szostak:

nowaczka z Białorusi, aktywistka, artystka intermedialna, doktorantka na UAP. Obroniła pracę dyplomową u prof. Mirosława Bałki, proponując wprowadzenie do języka polskiego słowa „nowak” zamiast „uchodźca”. Obecnie pracuje nad debiutem pełnometrażowej komedii dokumentalnej „Miss Polonii” (prod. WFDiF, współreżyseria z Jakubem Jasiukiewiczem). Wierzy w skuteczność́ sztuki. Kurator Sebastian Cichocki podsumowuje jej twórczość: „Jana Shostak, która używa sztuki jako wytrychu, włamując się do innych pozaartystycznych systemów takich jak język polski, religijna pielgrzymka czy konkurs piękności.”
Używa feminatywów.

Agnieszka Lichnerowicz:

absolwentka stosunków międzynarodowych w Szkole Głównej Handlowej, od 2004 r. pracuje jako reporterka Radia TOK FM. Relacjonowała unijne szczyty, wydarzenia na Białorusi i Rosji, wojnę rosyjsko-gruzińską, Pomarańczową rewolucję, protesty na Majdanie, aneksję Krymu oraz wojnę w Donbasie, a także wydarzenia w ogarniętych tzw. arabsķą wiosną Egiptu i Tunezji. Od 2012 do 2016 r. prowadziła warsztaty radiowe w przechodzącej transformację Mjanmie. Jest laureatką Nagrody PAP im. R. Kapuścińskiego, za reportaż na temat ludobójstwa jazydów w Sindżarze była natomiast nominowana do Nagrody Grand Press. Obecnie prowadzi w Radiu Tok FM program Światopodgląd. Publikowała m.in w Dzienniku Gazecie Prawnej, Gazecie Wyborczej i Polityce.

ЗУСТРІЧ 4, 30.10, 18.00, Завтра може бути запізно – активістки правозахисного руху

• Таміла Ташева | заступниця Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, правозахисниця, засновниця і президентка громадської організації «КримSOS», лауреатка польської премії ім. Сержіо Вієйри ді Мелло (2019)
• Модераторка: Аґнєшка Ліхнерович, журналістка TOK FM, репортерка, яка займається соціальною політикою та закордонними справами, насамперед у Східній Європі, лауреатка Премії Польської пресової агенції ім. Р. Капусцінського
• Перекладачка з української мови: Анна Урсуленко
• Перекладачка жестовою мовою: Олександра Шалек-Пальмовська

ПРАВА ЛЮДИНИ В ПОЛЬЩІ ТА В УКРАЇНІ

Під час четвертої зустрічі в межах Польсько-Української Фемінативи ми будемо говорити про права людини – як в контексті актуальних проблем і викликів, що стоять перед нашими країнами, так і з глобальної перспективи. Як виглядає захист прав жінок, біженців, представників ЛГБТ+ та осіб з особливими потребами у Польщі, а як – в Україні? На чому зосереджена громадська думка та увага активісток і активістів із захисту прав людини в Польщі, а на чому – в Україні? Чи наші «локальні» подвір’я мають схожі обличчя?

ПОЛЬЩА Й УКРАЇНА ТА ГЛОБАЛЬНІ ВИКЛИКИ

Чи внутрішньокрайовий дискурс затьмарює в наших країнах виклики, які мають наднаціональний вимір, такі як – кліматичні зміни, доступ до води, масові міграції і біженецька криза, а також щораз сильніші автократичні тенденції, які становлять загрозу для демократичних держав? Чи країна, в якій іде війна може дозволити собі / повинна долучатися до гуманітарної допомоги для країн глобального Півдня? Наскільки і за підтримки яких урядових та неурядових програм Польща і Україна долучалися до реалізації Цілей розвитку тисячоліття? Які інструменти і форми тиску є найефективнішими у правозахисній діяльності?

ЧИ ЗАХИСНИК ПРАВ «ВИКЛЮЧЕНИХ» У ЦЕНТРАЛЬНІЙ ЄВРОПІ МАЄ ЖІНОЧЕ ОБЛИЧЧЯ?

Ми хотіли б також поміркувати про джерело активізму в наших країнах – чому і в яких випадках жінки виходять на вулиці та долучаються до гуманітарної, громадської діяльності? Не боряться тільки за «своє» (як напр., за право приймати рішення щодо власного тіла, як під час польських «Чорних протестів»), але часто стають на захист інших «виключених». Чи можна сказати, що рух за захист прав людини в Центрально-Східній Європі має жіноче обличчя? Що ми – українки і польки – можемо зробити разом для забезпечення рівного статусу жінок і чоловіків, покращення якості освіти, захисту природнього середовища і побудови глобального партнерства між народами.

Таміла Ташева:

народилася в Узбекистані у сім’ї виселених кримських татар; у 1991 р. її родина повернулася в Крим. Закінчила факультет кримськотатарської та східної філології Таврійського національного університету. Працювала консультанткою у газеті “Авдет”, була редакторкою “Медіа-Крим”, а також PR-директором в арт- і PR-агентствах. Була аналітиком у політичній партії “Наша Україна” і консультанткою народного депутата України у ВРУ. У 2019 р. призначена заступницею Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим. Активно займається проблемами збереження культури і захисту прав кримських татар. У 2014 р. стала співзасновницею громадської організації “КримСОС”, діяльність якої спрямована на висвітлення незаконності окупації Криму, документування порушень прав людини на території півострова, підтримання зв’язків Криму з материковою частиною України, а також консолідацію українського суспільства шляхом захисту прав, свобод та інтересів внутрішньо переміщених осіб та інших, хто постраждав від збройного конфлікту на сході України та Криму.

Мая Стасько:

журналістка, сценаристка, активістка. Авторка книжки “Зґвалтування це комплімент. Що таке культура зґвалтування?” (“Gwałt to przecież komplement. Czym jest kultura gwałtu?”). Друкується в таких видавництвах як “Політична Критика” (Krytyka Polityczna), “Ха!Арт” („Ha!art”) та “Вакат” („Wakat”).

Яна Шостак:

«новачка» з Білорусі, активістка, інтермедіальна мисткиня, докторантка Університету мистецтв у Познані. Дипломну роботу захистила під керівництвом проф. Мирослава Балки, пропонуючи впровадити до польської мови слово «новак» замість «біженець». Зараз працює над створенням дебютної повнометражної документальної комедії „Miss Polonii” (Студія документальних і художніх фільмів, співрежисер – Якуб Ясюкевич). Вірить у ефективність мистецтва.
Куратор Себастьян Ціхоцький так підсумовує її творчість: «Яна Шостак […] використовує мистецтво як відмичку, вламуючись до інших позамистецьких систем – таких як польська мова, релігійна проща чи конкурс краси».
Вживає фемінітиви.

Аґєшка Ліхнеровіч:

випускниця факультету міжнародних відносин Варшавської школи економіки. З 2014 року працює кореспонденткою на Радіо ТОК FM. Доповідала про саміти ЄС, події в Білорусі і Росії, російсько-грузинську війну, Помаранчеву революцію, протести на Майдані (Революція гідності), анексію Криму та війну на Донбасі, а також про події так званої арабської весни в Єгипті та Тунісі. В період 2012-2016 рр. проводила майстер-класи з радіо в М’янмі, у якій відбувалася політична трансформація. Лауреатка премії РАР імені Капусцінського, а за репортаж про геноцид єзидів в Сінджарі була номінована на премію Grand Press.
На Радіо ТОК FM веде радіопередачу Світогляд (Światopodgląd). Друкувалась в газеті “Dziennik Gazeta Prawna”, “Газеті Виборчій” (Gazeta Wyborcza), та “Політика” (Polityka).